ч.1
Харків
Харків здається мені безжалісно темним і сірим..

Або відкласти УСІ свої плани на 2 вихідних, після семи днів безперервної роботи і зірватись до депресивно-осіннього Харкова,
або лишитись вдома і здійснити ці всі нудні багаточисленні плани..

Якщо оберу Харків - ще тиждень без чистого одягу, їжї і в суцільному безпорядку вдома... без речей, які вж так давно потрібно купити..
..але побіжу після роботи за квитком (ледь не на останні гроші), хаотично збиратиму шмотки, побухаю перед від"їздом на Клові... і два дні мокнутиму під моросящим дощем..

...Не вистачає часу на себе(

ч.2
Спонтанність
В продовження вже написаного...
Задумалась так собі про таку штуку, як спонтанність.. А точніше про те, як вона непомітно, здається, пішла геть з мого життя.. з Його життя..
Пішла так тихо, що я навіть не помітила її зникнення..
А тут от звернула увагу - і так пусто стало без неї.. "ну велкам до дорослого життя" - не хочу!
Бачу купу причин, через які маю лишитись в Києві.. Бачу.. але чому ж зважаю на них?..

Дзвонить будильник..Неквапливо прокидаюсь. Погода розмалювала місто сірою, майже однотонною фарбою, акварелеві потоки якої розбавляв дрібний дощ..
Минув день студента.. (!)
Сірі, темні люди, темний одяг,темні парасольки. Темні машини проїжджають повз, безжально розбризкуючи брудну воду на очікувачів громадського транспорту..
Різкою ейсід-плямою в цьому місті виглядають жовті "Богдани" і поодинокі яскраві парасольки. Останні трапляються дуже рідко.
Хочеться..саме сьогодні, саме цього ранку некваплячись чемчекувати по цим калюжам, будити підошвами втомлені бризки води, під парасолькою ховаючись від вітру..
..Морозить від ще присутнього почуття суму за теплою ковдрою. Хочеться сміятись без причини; зволожувати очі слізьми; зафіксувати голову під пристойним кутом=)

Рівно два роки тому в цей день я познайомилась з xenoirом  і mqalato  (він же maques)..
УРАА!))

Я от подумала , що не уявляю себе такою, яка витрачає 80% свого часу на роботу, - в кращому разі 8-ми часовий робочий день. Плюс мушу додати 1-2 години на щоранкові збори і, в кращому випадку, годину на проїзд в одну сторону.. і того виходить 11-12 год, одна третя з яких не оплачується...
Інший бік - нинішня середньостатистична зарплата це оплата комунальних послуг і проїзд (якщо 3 вида транспорту в один бік - взагалі не вигідно).
Кароче, працювати зараз виходить не рентабельно))
а! Ледь не забула: ще треба відкладати гроші на навчання...
Хочу пізно прокидатись і пізно лягати, шити одяг на давно омріяній швейній машинці, ходити на вилазки.... Жити тим, що для мене є життям, а не існуванням.
Це мабуть є сама нейздійсненна зі всіх моїх мрій..

Похмурим вечором вихідного дня отримала пропозицію від StyXа відвідати якесь підземелля в районі ботанічного саду...
Пропозиція була прийнята, бахіли там не потрібні - чому б ні.
З невеликої компанії незнайомих людей і Сімплімена, який просто проходив повз, ніхто не знав точно куди саме нам йти. Затаравшись водою і їжею на випадок "спочатку було дуже весело й прикольно..." ми пішли шукати місце, про яке один з компанії прочитав в інтернеті. Коли знайцшли, - до нас вийшов чоловік в рясі (священник, подумал ми)). Тоді все стало на свої місця...
За історичними даними, печера (лесова) значно старіша за печери Лаври і значно менше розбайанена. Але призначення її приблизно таке саме.


( Читати далі ).</div>

Завжди хотілось поїздити по Криму на двох колесах, і ось воно трапилось...
Двоколісний 'дирчік', повний бак і вперед... 12 годин майже безперервної їзди.
Погляділи на Ялту, поганяли її нелогічними вуличками; попили пива в такому історичному для мене Ґурзуфі...
Ввечорі просто гнали по звивистій трасі ген-ген в темряву, з якої виринало безкрайнє море, оповите місячним сяйвом... Повітря зустрічало нас вже не літнім пронизівим холодом. А по дорозі додому горланили пісні захрипшими від холоду і вітру голосами.
Закінчилось все це розпиванням шампанського в номері з сухим горючим замість свічок і шумом моря, який доносився до нас в останнє в цьому році в цю ніч з цього вікна...

Як ви вже напевне знаєте, лажа вийшла на фесті.
Програму не виконали. Сказали що закінчились кошти. Розібрали усі сцени (крім однієї). Виступили декілька гуртів, та й ті в бардаку.
Приїжджала міліція... Люди вимагали повернути гроші..
Сьогодні (в неділю) розібрали й останню сцену.
Води на території фесту не було. :-(
Добре хоч тим, хто потрапив на перший день.

От так от.

Фест проводився вперше і, скоріш за все, востаннє. Шкода, бо потенціал був хороший.

Сьогодні повернулись до Львова.
Скоро буде море-море-моречко...

Хитка штука...

Кажуть що вечірній сон- це сон молодості. А що ж тоді є денний сон?.. ;-)

Ми з сестрою перевели свій внутрішній годинниковий механіз. Вештаємось до ранку нічним Львовом, після чого весь день витрачаєм на сон. Фразу 'надобраніч' змінили на 'надобранок' :-)
На Свіржі буду лунатиком :-P (якщо потраплю)


Доречі,- Криївка- кльове місце.
Слава Україні!!

- ти не з Києва,- в Києві ТАК не розмовляють українькою...
- Дякую за комплімент. :-P

За останні пару місяців стільки незнайомих людей додали в друзі...

Тим кого я знаю: якщо ви переглянете цей запис: напишіть в коментах як проходить ваше літо.
Хоч за когось порадію...

Видалась нагода побачити ранок. Прокинулась в 7.20 (раано), сяє сонце... І все було як завжди: кава, душ і відчайдушні грюкоти в стіну ненормальної сусідки. Записка на А4 в дверях вкотре поставила до відому що ми не маємо права на ранковий душ (та й не тільки ранковий), бо це псує нерви й без того хворій на голову особі... Я ж кажу- все як завжди.
Запізнююсь- як ж без цього- в універ. Та ж сама музика, маршрутка.
Сесія.. Весна..

Нарешті! Перша весняна вилазка за місто!
Весела компанія, купа емоцій (загалом позитивних), тісні лесові тунелі, переляк, "народження", цигарки, Маренго, бутери з кількою, цигарки, майже по коліно в болоті, цигарки, порвані чоботи, автостоп, пиво, повторна зустріч на Видубичах...
Бруд, пил, бруд, пил, бру................
ахтунг))))))



( Ще фото )

Сижу в порожній квартирі. Відчуваю сухість шкіри рук. В квартирі сьогодні холодно. Дивлюсь на дві лялечки - два сноуборда, в кріпленні одного з них ще й досі затиснуті мокрі рукавиці, які варто було б викинути. ПРотасів мабуть вкритий мокрим льодоподібним снігом. Але я б ще покаталася...
За вікном лиє дощ. Чекаю поки сонечко принесе каву. Каву, під яку я мала б прокинутись(( Забули про те, що 17 місяців ми вже разом. То й не дивно, - такий час, коли зовсім нема грошей, роботи, і постійно вбираєш негатив оточуючих.
Чому в цей важкий період вам, люди, усе не не подобається? Слово "компроміс" вами вже давно забуте. Хотілось би щоб люди були добрішими один до одного.
Я теж зараз вразлива. І мені боляче від кожної непотрібної притензії з боку будь-кого. А їх якраз зараз почастішолу. Безпідставних!

Сьогодні хотілось вилізти на дах. ПОпити пива і насолодитись весняною теплотою. Натомість маємо дощ з мокрим снігом. А завтра хотіли за місто виїхати((
Ще одні пройо**ні вихідні. Ані дахів, ані за місто((
Чекаю каву так, як чекала весну...

Чекання... Очікування... Тремтіння... Бридкий стан, коли очікуєш... Чекаєш НЕ чогось особливого...
Початок нового лайна...
Важко позбавляти себе можливого майбутнього...
НІ, або ТАК. ТАК, або НІ. Два найпримітивніших слова...
Та саме вони вирішують твою долю...

...інтерпритація созвучності англійського слова "search" ("ШУКАТИ")


...a я шукаю...
...ключові слова в пошук... Нема.
Поки що....

Вчора були на нічному катанні... Приблизно з  23:30 до 5:00.
Погода була не зовсім те що треба; морозний сухий вітер пронизував обличчя і примушував сльози котитись по щокам під час їзди. Дерева, кущі і будівлі були прикрашені суцільним сніжним покривалом, що виблискувало в світлі потужних ламп Протасового. Справжня зима!!! Снігу насипало так багато, що на нерозкатаних схилах (на них норм тренуватись) під час падіння велика біла його стіна вкриває обличчя, а решта засипається в рукави...

Прийшли... Падіння, падіння, падіння, падіння, падіння..... Зрештою, не встигла збагнути як почала їхати з самого верху з мінімумом падінь. Ого... Витираю сльози з обвітрених щік...

"Пікнік".... друга ночі, музика, мінімум людей, пронизливий звук третя дошок об льодяний сніг... Гарячий час в термосі з приємним алкогольним присмаком, солодощі, калорії-калорії...... ОЦе життя!!!!!! Ось за ради чого треба жити... 1 березня! "Привіт, весна, а ми в снігу"... Сльози навертаються на очі... - мабуть вже ДАВНО не було на стільки кльово... Одягаю повністю зальодянілі рукавички, трусячись від холоду йду на саму верхівку... Пару незграбних падінь. Розігрілась... Рукавиці "розтанули".....

Вимикають світло... На схилі від сили 20 чоловік... Не падала вже дуже давно... "Тобі зі мною вже не скучно кататись))"
Швидко піднімаюсь щоб встигнути ще раз спуститись до повного вимкнення світла.... Зупиняюсь. Їзда на швидкість "Маакс, вперееед!!!!!" Обертаюсь. Бачу падіння. Непритомність. Розтібають кріпи. Червона кров на білому схилі. Беру серветку, -  "Давай допоможу! Як звуть тебе? -Саша". Провели додому. Попили Живчика.
Світанок. Додому пішки. Гарячий чай в обіймах.... І сон.
"Зкалічені" падіннями тіла.....
( Фото на пам'ять )( Фото на пам'ять )

Вчора це сталось...
Нарешті я з'явилась на Протасовому!
По вигідним цінам купила собі взуття і штани (виявились дуже якісними)...
Як результат, синяки на колінках і "паралізована" шия. Під час одного з падінь на великій швидкості сильно вдарилась головою об сніг (і ще й проїхалась з декілька матрів на спині). Отримала запаморочення і переляк. Але продовжила кататись. Пару разів навіть подолала гірку (ту, що більш полога) з самого верху до низу.
Кароче, як для першого разу на рік (і другого разу за життя), я показала хороші результати)))
І все завдяки допомозі Макса.
Ще хочу подякувати eXperty за дошку, без неї сезон мабуть так і залишився б не відкритим...
Дя-я-якую-ю-ю!!!